Напередодні Міжнародного дня медичної сестри знайомимо вас з людиною, яка присвятила життя медицині.
Якщо замислитись, то наше серце нам самим не належить. Хтось віддає його сім’ї, хтось – улюбленій справі, хтось – роботі. А деяким людям щастить – для них робота стає тією улюбленою справою, якій вони готові присвятити життєвий шлях. Саме так пощастило Олександрі Андріївні Гречаній, яка міцно зв’язала своє життя з медициною нашого міста.
Родом вона з невеликого села в Курській області. Ще з дитинства маленька Саша твердо вирішила для себе, що обов’язково стане медиком. І ні важкі роки війни, ні сотні кілометрів до найближчого навчального закладу не стали на шляху до здійснення мрії. Дівчині ще не виповнилось 16 років, коли вона приїхала до великого і чужого міста Харків шукати своєї долі. Юна Олександра, наполеглива відмінниця з провінції, без проблем вступила до двох навчальних закладів: до технологічного училища і Харківської фельдшерсько-акушерської школи. І хоча, навчаючись на технолога, вона мала б більшу стипендію і змогла б жити в гуртожитку, дівчина зробила свій вибір на користь медицини.
Після навчання весь випуск того року за розподілом потрапив на роботу в медичні заклади Полтавської області. А Олександра Андріївна – в Лазірки. Тут вона працювала помічником епідеміолога, щодня в сніг і дощ долаючи шлях в десятки кілометрів, щоб відвідати всі підпорядковані установи, а ввечері поверталась до незатишного та необлаштованого помешкання, яке винаймала. Через рік вона вийшла заміж, згодом в сім’ї з’явились дві донечки. А коли розформували район, її чоловіка за службовим призначенням перевели в Лубни. На жаль, для Олександри Андріївни одразу робочого місця не знайшлося, тож їй довелось ще рік щодня їздити на роботу в Лазірки. Але нарешті завідувач поліклініки для дорослих Софія Кирилівна Шерехора запропонувала їй місце старшої медсестри поліклінічного відділення. І Олександра Андріївна із завзяттям взялась за виконання обов’язків. Згодом її перевели на посаду головної медсестри лікарні.
Принципова, відповідальна і віддана своїй справі, Олександра Андріївна трудилась, не покладаючи рук. На цей період припало будівництво нових приміщень лікарні. Доводилось власноруч виконувати багато будівельних робіт поруч з іншими працівниками лікарні, їздити до Полтави за матеріалами, медикаментами, білизною. Також Олександра Андріївна вела облік складу НЗ. На роки її роботи головною медсестрою припало проведення Олімпіади у 80-му році. Але робочі навантаження не завадили їй стати ще й учасницею хору
В 1993 році Олександра Андріївна залишила посаду головної медичної сестри лікарні і перейшла працювати старшою медсестрою терапевтичного відділення в поліклініці для дорослих. А в 1998 році пішла на заслужений відпочинок.
За тривалий час своєї медичної кар’єри вона працювала пліч-о-пліч з 4-ма головними лікарями лікарні. Її професійний шлях почався під керівництвом Овчаренка І.Ф., потім довелося працювати з Сидоренком І.С., Овчаренком І.І., Гуцом М.Т. На кожному етапі були як неповторний досвід, так і свої складнощі, але вона гідно витримала всі випробування й залишила після себе довгий список звершень, серед яких нагороди «Відмінник охорони здоров’я», «Почесний донор» (жінка безкоштовно здала 50 літрів крові), «Учасник трудового фронту».
В листопаді 2018 року Олександра Андріївна відзначила свій 85-й ювілейний день народження. І похвалитися вона може не лише кар’єрними досягненнями. Велика дружня родина підтримує жінку: 2 доньки, 4 онуків та вже двоє правнуків є її радістю та гордістю.
Олександра Андріївна ділиться сокровенним: «Пульс починає прискорюватись, коли підходжу до приймального відділення лікарні.» І це не дивно, адже кожен день, який жінка віддала своїй улюбленій справі, залишився в її пам’яті й серці.
Спілкувалась Марта ЖАРОВА,
бібліотекар КП «ЛЛІЛ» ЛМР
