Люди з інвалідністю не називають себе інвалідами. В цивілізованих демократичних країнах з високою культурою людських відносин до них ставляться як до людей з надмірними потребами, які потребують додаткової уваги суспільства.
У 1992 році в кінці Десятиліття інвалідів Організації Об’єднаних Націй (1983-1992 роки) Генеральна Асамблея проголосила 3 грудня Міжнародним днем інвалідів. За оцінками Світового банку 20% найбільш бідних верств жителів Землі є людьми з обмеженими можливостями і вимагають до себе особливої уваги. Загальна поширеність офіційно зафіксованої інвалідності в світі вже становить приблизно 10%, проте тільки на 2016 рік у світі налічувалося понад один мільярд людей (15 відсотків населення), які страждали різними формами інвалідності за медичними показаннями і критеріями ВООЗ.
Від того, як суспільство ставиться до тих, кому з тих чи інших причин важко або не можливо самостійно подбати про себе залежить рівень цивілізованості цього суспільства. Не дивно, що в давні часи і навіть аж до сучасної історії у людей, яких ми зараз відносимо до категорії – люди з інвалідністю, було дуже мало шансів на виживання взагалі. Це страшна правда –завжди і у всі часи турбота про людей з інвалідністю в основному трималася на щирій добрій волі окремих людей. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне – можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе звичайними людьми, як і всім нам.
Не можна не відзначити, що ті заходи, які були вжиті з боку офіційних державних структур багатьох країн, громадських організацій і громадянської позиції не байдужих до проблем інвалідів людей, принесли в нашу цивілізацію ті ноти надії, які раніше просто ігнорувалися. В кінці двадцятого сторіччя, з 1983-го по 1992-й рік, Організацією Об’єднаних Націй було проведено своєрідне «Десятиліття людей з інвалідністю». Час, у який наше суспільство постаралося дати собі відповідь, знайти себе в цій проблемі. Результати цього пошуку дали позитивні результати. Про проблеми людей з інвалідністю заговорили, питання перевели в площину активних практичних рішень, права людей з інвалідністю почали закріплювати на законодавчому рівні. Робота прийняла системний характер. Це радує. На своїй 47-й сесії у 1992-му році Генеральна Асамблея ООН в спеціальній резолюції № A/RES/47/3 проголосила щорічну подію всесвітнього масштабу – 3-е грудня стало датою Міжнародного дня людей з інвалідністю. Мета, заради якої цей день був проголошений, – це дотримання прав людини і участь інвалідів в житті суспільства. Заходи, до яких в цей День закликає всі країни ця шановна міжнародна організація, повинні бути спрямовані на інтеграцію людей з інвалідністю у життя нашого суспільства. Це не складно. Це не варто відкладати. Від цього залежить наша цивілізованість. В Україні проведення цього дня встановлене Указом Президента, починаючи з 1993 року.
У цей День ми приєднуємося до цієї міжнародної ініціативи і бажаємо всім, хто не байдужий цій проблемі, сил і здоров’я, засобів і успіху. Захищаючи гідності людей з інвалідністю ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність – це не вирок. Практика показує, що люди з інвалідністю можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.
