Коли календар нагадує про черговий ювілей, мабуть, кожен з нас починає підбивати певні підсумки пройденого життєвого шляху. Озираючись назад, приміряєш на себе роль філософа і намагаєшся відповісти на екзистенційні питання: Чи правильну стежку обрав? Чи зробив все, що було в моїх силах? Чи ніде не схибив? Чи жив, а чи просто існував?
Ось сьогодні, 28 квітня, на порозі свого ювілею стоїть Микола Тимофійович Гуц, який все свідоме життя присвятив медицині нашого краю. Аналізуючи пройдений шлях, він навряд чи засумнівається в доцільності зробленого вибору, адже результат його роботи ні в кого сумнівів не викликає.
Народився Микола Тимофійович в селі Чорнобай (на той час Полтавської області) в далекому і важкому 1944 році, коли війна забирала життя і диктувала правила. Він був четвертим сином у родині та мав ще четверо братів. Годі й уявити, які труднощі довелося долати сім’ї. Батько пройшов війну, полон і Хорольську яму, а на материні плечі лягло виховання хлопців у такий непростий час. І сьогодні Микола Тимофійович з великою вдячністю, шаною та теплом згадує батьків, які мали середню освіту і працювали звичайними економістами, але змогли дати своїм синам вищу освіту і відкрити двері у світ широких можливостей. (Двоє його братів також обрали своїм покликанням медицину, а ще один брат займав високу посаду міністра в уряді.)
У 1952 році родина переїхала в Лубни. Тут Микола Тимофійович закінчив з відзнакою 1 школу. Він став одним з перших випускників, які покидали вже нову, знайому нам будівлю навчального закладу. Того ж року вступив на навчання до Донецького медичного інституту на факультет педіатрії. Навчання було цікавим, але умови проживання залишали бажати кращого: місць в гуртожитку не вистачало, тож доводилось ділити ліжко з братом. А щоб допомогти батькам, хлопці підробляли вночі вантажниками. На останніх курсах Микола Тимофійович поєднував навчання з обов’язками медичної сестри в Обласному онкологічному диспансері Донецька, а після закінчення ВИШу поїхав за розподілом до невеликого села під Сєверодонецьком, де 3 роки працював педіатром.
У 1969 році Микола Тимофійович повертається в Лубни, починає працювати в лікарні, проходить курс навчання за фахом дитячий отоларинголог і стає першим фахівцем такої непростої справи в Лубнах. Сам лікар зауважує, що з дітьми працювати складніше, адже вони, на відміну від дорослих, не завжди чітко можуть ідентифікувати свої відчуття і озвучити їх на прийомі. Але знання, набуті вміння та вроджений талант завжди допомагали прийняти правильне рішення і вилікувати маленьких пацієнтів. У 1977 він очолив ЛОР відділення, яке на той час мало статус міжрайонного і обслуговувало 4 райони. Пройшов Микола Тимофійович курси підвищення кваліфікації, під час яких опанував операційні навики та мав можливість відпрацьовувати техніку операцій в морзі. Після цього почав успішно оперувати в Лубнах, допомагаючи людям.
Так, крок за кроком, Микола Гуц йшов до своєї заповітної мрії: стати провідним спеціалістом отоларингології, який не просто веде прийом, але й філігранно виконує найскладніші операції. Постійно підвищував свою кваліфікацію та прагнув нового досвіду, відвідуючи конференції, з’їзди та симпозіуми фахівців. Разом з лікарської діяльністю, він має за плечима і діяльність педагогічну, оскільки паралельно викладав у медучилищі спеціальні дисципліни.
Через 4 роки голова бюро міськкому партії запропонував Миколі Тимофійовичу посаду головного лікаря. І хоча адміністративна діяльність віддаляла лікаря від живої роботи з людьми і від його мрії, у жовтні 1981 його було призначено на посаду головного лікаря міста та району. 16 років свого життя Микола Тимофійович був відданим керманичем охорони здоров’я Лубенщини, відповідаючи не лише за лікарню міста, а й за найвіддаленіші ФАПи, госпіталь, наркологічний диспансер, станцію переливання крові.
На цій посаді Микола Тимофійович довів, що він не лише талановитий лікар, а й здібний адміністратор. І хоча він застав не простий період перебудови, тотального дефіциту і не завжди вдалих змін, та зміг зробити надзвичайно великий вклад у розвиток галузі. У 1982 році було завершено будівництво 4-поверхового корпусу дитячої лікарні. У 1987 введено в експлуатацію 7-поверхову будівлю поліклінічного відділення для дорослих, при проектуванні якої головний лікар особисто їздив консультуватися не лише в різні міста України, а й в Москву та Оренбург. Велика робота була зроблена для медицини району. Розбудовувались та забезпечувались технічно ФАПи, були збудовані лікарні у Вовчику, Оріхівці і Тарандинцях (де також збудували і ввели в дію станцію швидкої допомоги).
Взагалі, матеріально-технічна база лікарні була надзвичайно потужною. Запроваджувались нові технології, вводилось в експлуатацію нове обладнання, лікарня була готова прийняти 850 пацієнтів, яких лікували 362 лікарі і близько 1000 медичних сестер. За медичними показниками охорони здоров’я Лубенська ЦРЛ входила в трійку лідерів області.
Та при цьому Микола Тимофійович ніколи не забував про своє покликання лікаря і, паралельно з адміністративною діяльністю, протягом 10 років працював у ЛОР-відділенні та вів особистий прийом населення. Також він більше 10 скликань був депутатом міської і районної рад.
У 1997 році Микола Тимофійович перейшов на посаду заступника головного лікаря і ще 9 років віддав медицині, передаючи свій досвід. Але за станом здоров’я, перенісши три інфаркти, він пішов на заслужений відпочинок у 2006 році.
За роки своєї відданої праці Микола Гуц був нагороджений численними відзнаками, серед яких орден «Знак пошани», медаль Н.І.Пирогова «За истинное милосердие и заботу о людях». А в 1994 році за значний вклад в розвиток охорони здоров’я йому присвоєне високе звання «Заслужений лікар України».
Сьогодні Микола Тимофійович залишається життєрадісним і сповненим енергії чоловіком, який пишається своїми дітьми, оскільки вони обрали за покликання медицину і продовжили благородну справу батька. (Молодша донька працює завідувачем фізіотерапевтичного відділення стаціонару в лікарні, а старша – дитячий ЛОР і заступник головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності.) І навіть поважний вік не завадить відчути в ньому впевненість і завзятість керівника, який 25 років простояв біля керма Лубенської медицини, вписав свою сторінку в її історію і залишив про себе гарні спогади як лікар, керівник і просто людина.
Спілкувалась Марта ЖАРОВА,
медбібліотекар КП «ЛЛІЛ» ЛМР
Шановний Миколо Тимофійовичу!
Говорити один одному гарні слова і бажати удачі можна кожен день, але в День народження кожне слово має особливу вагу, і, звичайно ж, у них є особлива, чарівна сила – вони мають властивість збуватися! Тож нехай здійсняться наші побажання для Вас – бути щасливим і здоровим, енергійним і життєрадісним, успішним у будь-якій справі і починанні. Нехай душу завжди зігріває радість від яскравих моментів і позитивних вражень. Спасибі вам за багаторічну і віддану працю!
Адміністрація КП «ЛЛІЛ» ЛМР
Лубенська РО профспілки ПОЗУ
